Унівські й почаївські стародруки — джерела української та церковнослов’янської мов

У статті проаналізовано унівські та почаївські стародруки як важливі джерела дослідження української й церковнослов’янської мов крізь призму попримірникових друкованих каталогів НБУВ. Розкрито роль монастирських друкарень XVI–XVIII ст. у формуванні кириличної друкованої спадщини та окреслено тематичний, мовний і жан­ровий репертуар їхніх видань. Особливу увагу приділено науковим каталогам унівських і почаївських стародруків як інструментам фіксації варіантів видань, художнього офор­млення та історії побутування окремих примірників. Показано, що каталоги містять не лише бібліографічні описи, а й значний корпус друкованих текстів і маргінальних запи­сів, більшість з яких публікується вперше. Проаналізовано мовну специфіку цих записів, їхню географію, хронологію та функціональне різноманіття — від провенієнцій до мо­литов, поезії й нотаток особистого характеру. Доведено, що унівські та почаївські старо­друки репрезентують важливий матеріал для вивчення української книжної мови й української редакції церковнослов’янської мови ранньомодерного часу. Зроблено висно­вок про високий джерелознавчий потенціал каталогів НБУВ для історико-лінгвістичних досліджень і укладання історичних словників української мови.

унівські стародруки; почаївські стародруки; кириличне книго­друкування; українська мова; церковнослов’янська мова; наукові каталоги; маргінальні записи

Авторське право (c) 2025
Н.В. Заболотна

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

Заболотна Н.В. Унівські й почаївські стародруки — джерела української та церковнослов’янської мов. Українська лінгвістична медієвістика. 2025. Вип. 2. С. 92-101. https://doi.org/10.37919/3083-6212.2025.2.92-101